Коли дитина звертається до батьків із за­питанням на статеві теми — ухилятися від відповіді не варто. Важливо знайти слова, які відкрили б дитині цей бік життя, доступно роз­повісти про серйозні та дуже важливі питання взаємин людей. Від того, наскільки вдалими будуть відповіді, залежатиме подальше сві­тосприймання дитини. Якщо батьки не ляка­ються дитячих запитань, завжди знаходять правдиву відповідь, роблять це в доступній для дитини формі, не принижуючи її гідності, вони можуть розраховувати на постійний контакт із сином чи донькою й на те, що ті сприймуть їхні поради та допомогу. Фахівці відзначають, що саме в дошкільному віці ці­кавість дитини неодмінно зосереджується на проблемах статі. Дитячі запитання можна класифікувати так:

•    дитину 2—3 років цікавить власне тіло, статеві органи, вона з'ясовує ознаки відмінності між чоловіком і жінкою;

•    3—4-річний малюк хотів би дізнатися, звідки беруться діти, хто їх приносить, звідки узявся він сам;

•    у 5—6 років у центрі уваги дитини за­питання, як діти потрапляють у мамин живіт, як вони звідти виходять, ростуть і розвива­ються;

•    у б—7 років центр уваги зміщується на роль батька у народженні дитини; на те, чому діти бувають схожими на своїх батьків; чи можуть народитися діти в дітей.

     Допитливість зумовлюється тим, що до­шкільня не лише спостерігає події — воно хоче збагнути їхню сутність.

    Дошкільнята мають отримувати відповіді на свої запитання взагалі й зокрема зі статевої тематики в інтимній, довірчій бесіді з най­ближчими родичами: мамою або татом, ба­бусею чи дідусем. Популярна серед старших поколінь версія про «капусту і лелеку» по­вністю себе дискредитувала. Дошкільняті не потрібні конкретні розповіді про фізичну та емоційну сторони статевих взаємин. Ди­тина про це й не запитує. Треба лише задо­вольнити допитливість малюка на рівні його розуміння.

   На запитання «Чому я хлопчик, а се­стричка — дівчинка?» слід відповісти синові, що він народився таким, як тато, а дочка — як мама. Якщо малюк запитує: «Де беруться діти?» — варто відповісти: «Діти з'являються і деякий час живуть у тілі матері». На запитання «Як я виріс?» — відповісти: «З крихітного зер­нятка, що завжди було в животі у мами». Коли малюк запитує: «Як народжуються діти?», можна використати таку форму відповіді: «Зі спеціаль­ного отвору, що при народженні стає великим».

   Уяву дитини спотворює не об'єктивна прав­дива розповідь, а необізнаність, що створює ін­формаційний вакуум і підґрунтя для домислів.