Коли дитина звертається до батьків із за­питанням на статеві теми — ухилятися від відповіді не варто. Важливо знайти слова, які відкрили б дитині цей бік життя, доступно роз­повісти про серйозні та дуже важливі питання взаємин людей. Від того, наскільки вдалими будуть відповіді, залежатиме подальше сві­тосприймання дитини. Якщо батьки не ляка­ються дитячих запитань, завжди знаходять правдиву відповідь, роблять це в доступній для дитини формі, не принижуючи її гідності, вони можуть розраховувати на постійний контакт із сином чи донькою й на те, що ті сприймуть їхні поради та допомогу. Фахівці відзначають, що саме в дошкільному віці ці­кавість дитини неодмінно зосереджується на проблемах статі. Дитячі запитання можна класифікувати так:

•    дитину 2—3 років цікавить власне тіло, статеві органи, вона з'ясовує ознаки відмінності між чоловіком і жінкою;

•    3—4-річний малюк хотів би дізнатися, звідки беруться діти, хто їх приносить, звідки узявся він сам;

•    у 5—6 років у центрі уваги дитини за­питання, як діти потрапляють у мамин живіт, як вони звідти виходять, ростуть і розвива­ються;

•    у б—7 років центр уваги зміщується на роль батька у народженні дитини; на те, чому діти бувають схожими на своїх батьків; чи можуть народитися діти в дітей.

     Допитливість зумовлюється тим, що до­шкільня не лише спостерігає події — воно хоче збагнути їхню сутність.

    Дошкільнята мають отримувати відповіді на свої запитання взагалі й зокрема зі статевої тематики в інтимній, довірчій бесіді з най­ближчими родичами: мамою або татом, ба­бусею чи дідусем. Популярна серед старших поколінь версія про «капусту і лелеку» по­вністю себе дискредитувала. Дошкільняті не потрібні конкретні розповіді про фізичну та емоційну сторони статевих взаємин. Ди­тина про це й не запитує. Треба лише задо­вольнити допитливість малюка на рівні його розуміння.

   На запитання «Чому я хлопчик, а се­стричка — дівчинка?» слід відповісти синові, що він народився таким, як тато, а дочка — як мама. Якщо малюк запитує: «Де беруться діти?» — варто відповісти: «Діти з'являються і деякий час живуть у тілі матері». На запитання «Як я виріс?» — відповісти: «З крихітного зер­нятка, що завжди було в животі у мами». Коли малюк запитує: «Як народжуються діти?», можна використати таку форму відповіді: «Зі спеціаль­ного отвору, що при народженні стає великим».

   Уяву дитини спотворює не об'єктивна прав­дива розповідь, а необізнаність, що створює ін­формаційний вакуум і підґрунтя для домислів.

Як за допомогою улюбленого кольору дитини визначити типи поведінки?

          Діти такі різні, зовсім не схожі по характеру та темпераменту навіть на власних батьків! Як їх зрозуміти? Вам допоможе колір!

          Намагайтесь з самого початку визнавати за дитиною право бути самим собою та приймайте її такою, якою вона є! Як це зробити?

          Потрібно визначити психологічний тип дитини. Зробивши це, можна не лише розвивати вроджені здібності дитини, але й розуміти її, знайти з нею спільну мову, побудувати систему навчання так, аби вона змогла отримувати інформацію найбільш природнім шляхом.

          Визначитися нам допоможуть українські вчені – психологи В. Мегель та А. Овчаров. Досліджуючи типологію, вони помітили взаємозв`язок між характерами дітей та вибором їх улюбленого кольору. Колір – це яскрава сторона дитинства. Діти люблять кольори, реагують на них, граються та захоплюються ними.

          Таким чином, вченим вдалось виявити 8 основних «кольорових» типів дітей. Аби визначити, хто ваша дитина за кольором, поспостерігайте за нею – якого кольору олівці, фломастери, фарби, кольоровий папір використовує малюк в іграх, малюнках, досить довгий час та незалежно від настрою.